Тересвянська громада
Закарпатська область, Тячівський район
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історична довідка селища Тересва

Тересва — селище міського типу (з 1957 року), центр Тересвянської селищної Ради. Розташована на лівому березі р. Тересви, на головній автомагістралі Ужгород—Рахів, за 10 км від районного центру. Від залізничного вузла Тересва розходяться лінії в напрямку до станцій Чоп, Солотвина та Кимпулунга на Тисі (Соціалістична Республіка Румунія), а також вузькоколійка до селища Усть-Чорної Населення — 7,2 тис. чоловік. Тересвянській селищній Раді підпорядковане село Криве.

Село виникло в першій половині XIV століття. Тересва згадується серед сіл, які становили власність волоського князя у 1350 році. Свою назву поселення одержало за найменуванням річки, на березі якої воно розташоване1.

Заселення Тересви почалось на місці теперішніх лісових урочищ Лужки, Буковий, Букучик. Тут виросло поселення гірського типу. Згодом, із зміною русла Тиси, мешканці почали переселятися в долину ріки і освоювати там нові землі.

В 1373 році угорський король Людвик І подарував Тересву волоському воєводі Балкові та його двом синам. На початку XV століття спадкоємці Балка віддали село зі всіма угіддями і людьми Грушівському православному монастирю. Пізніше землі Тересви стали власністю феодала Татули, згодом — Довгаїв, і ще пізніше — Корнішіїв.

За переписом 1715 року, у Тересві налічувалося 31 господарство. В їхньому користуванні було 165 кобликів землі, 26 косашів луків. Серед жителів села згадуються прізвища, які збереглися до наших днів. Це — Мартинич, Лазар, Мару-санич, Грицик, Церкуник та інші.

Основним заняттям населення було землеробство і тваринництво. Одна частина земель засівалась озимими або ярими культурами (здебільшого кукурудзою і вівсом), друга залишалась під паром і використовувалась для випасу худоби. Селяни були залежними від поміщика Й. Бетлена, наджупана Мармароського комітету. У 1720 році в селі проживало три власники, які мали по 4 коблики, 6 — по 3, а решта від 0,5 до 2 кобликів землі.

Не поліпшилось становище селян і після запровадження т. зв. урбаіальної реформи якою було встановлено нові розміри селянських повинностей, податків та земельних наділів. Складання урбаріїв було в руках поміщиків, які діяли в інтересах свого класу. Селянам виділили невеликі клаптики землі, що були далеко
в горах.

Селяни Тересви, як і всієї Мармарощини, у своїх піснях, що збереглись до наших днів, нарікали на свою важку долю, бажали лиха панові.

Ось слова однієї з пісень:

Бодай тобі, чортів пане, палата згоріла, Ой, як мені, молодому, панщина доїла,
Ой, панщина мі та й доїла, побили м'я злидні, Урбарія великая та панщини три дні.

Наприкінці XVIII початку XIX століття кріпосні селяни Тересви, крім феодальних повинностеи поміщикам Майошу та Реті, змушені були сплачувати і церковний податок — десятину від кожного двора по одній мірі (корець) кукурудзи вартістю 1 форпнт і вівса — вартістю ЗО крейцерів. В 1806 році сплачена 61 селянином десятина становила 102 форинти. Крім того, було внесено попові понад 56 форинтів штоли (за виконання релігійних обрядів)1.

Обтяжені непосильними поборами поміщикові й церкві селяни ухилялися від їх сплати. У 1778 році, під час відвідання церковних приходів Мармароського комітету, епіскоп Мукачівської греко-католицької єпархії М. Ольшавський зафіксував у щоденнику, що в Тересві 34 господарства не сплатили десятини попові.

За переписом 1827 року, в селі проживало 146 чоловік дорослого населення (віком від 18 до 60 років), налічувалося 49 селянських та 6 желярських дворів, 13 піджелярських. Вони мали 343 коблики землі, 44 воли, 39 корів, 10 телят та 13 свиней. Чимало мешканців сплавляли на плотах ліс, сіль та інші вантажі. Набували поширення і такі види промислів, як візникування та обробка дерева. Коли з міста Тячева через Тересву прокладалася шосейна дорога на Сігет, багато мешканців села тут працювали.

Ріст кількості населення села в добу феодалізму був повільним. У 1839 році в Тересві мешкало 586 чол., лише на 99 чоловік більше, ніж у 1782 році.

Поміщицький гніт позначався і на освіті селян Тересви. Письменними на селі були тільки піп і дяк. В одній із заяв селян за 1781 рік зазначалося, що її писав дяк Тересуський, а замість підписів жителів села -Григорія Петрівчина (староста), Андрія Мезея, Михайла Хуськи, Івана Петрочи та інших — стояли хрестики. За свідченням архівних документів, лише у 1803 році місцевий піп навчав своїх дітей руському букварю, а дяк О. Сидір вчив селянських дітей катехізису. Останній жив у будинку поміщика Майоша і тому відбував повинності. В середині XІX століття в церковнопарафіальній школі навчалося 15 дітей.

Скасування кріпосного права у 1848 році не поліпшило економічного становища сільських трударів. Поміщики всіляко зволікали наділення селян землею, що викликало протест населення. В середині 50-х років XIX століття під час переправи через Тису поміщика Павла Томка шестеро тересвянців напали на свого пана, заявивши, що його чекає така ж доля, як землевласника Погані (останнього в 1854 році смертельно поранено в селі Руському Полі, неподалік від м. Тячева). «Такі погрози,— повідомляв наджупан Мармароського комітату,— дуже небезпечні» і просив власті надіслати війська у ті населені пункти.

Після проведення у 60-х роках XIX століття комасації у Тересві кращі землі залишилися власністю поміщиків. За даними 1876 року, з 2284 кадастральних голь-дів землі 80 урбаріальним селянам належало 1000 кадастральних гольдів, у т. ч.— 650 гольдів орної землі, 245 — лук і 242 гольди лісу для спільного користування. Рештою землі володіли 7 землевласників.

Серед селян Тересви того часу все більш стає помітною майнова нерівність. В селі було 42 власники, які мали наділи до 20 кадастральних гольдів, 22 — від 10 до 20, 17 — від 20 до 100 гольдів. 27 родин мали наділи до 5 гольдів.

Та все ж Тересва відігравала значну економічну роль в житті навколишнього населення. Цьому сприяло і те, що тут були залізнична станція, пошта. З 1872 року у Тересві перебувало окружне управління, до складу якого входило 5 нотарських управлінь, що охоплювали 20 сіл з населенням понад 18 500 чоловік.

Общинні справи села вирішувало представництво з числа виборних (валасманів), старости і чиновника (нотаря). На одному з документів за 1870 рік хрестиками позначено підписи 7 членів сільського представництва, поруч з ними відбиток печатки, на якій зображено листяне дерево з широкою кроною, а під ним — вовка і лисицю. В середині печатки позначено рік —1848.

На кінець XIX століття кількість населення в селі значно збільшилася і в 1900 році становила понад 1600 чоловік.

У другій половині XIX століття поряд з зерновими вирощували і городні культури, зокрема капусту. Розвивались також тваринництво, садівництво, але головним чином у господарствах поміщиків, заможних селян, лихварів, які в кінці XIX століття зосередили у своїх руках велику кількість сільськогосподарських угідь. За переписом 1895 року, в маєтках 6 поміщиків Тересви було 1301 гольд різних угідь, у т. ч. 482 гольди орної землі. В середньому на одного землевласника припадало 217 гольдів, в той час як на одного селянина — по одному гольду землі.

Щоб прогодувати сім'ю, сільська біднота змушена була за мізерну плату обробляти землі поміщиків, куркулів, лихварів.

Тяжким лишалось становище селян і в кінці XIX століття. їх гнітили різні побори, податки та інші повинності. Як показують відомості прибутків приходів Мукачівської греко-католицької єпархії, 80 селян і желярів села щороку давали церкві 80 вік кукурудзи і стільки ж вівса, 2 сяги дров, відробляли 150 днів на пара-фіальних землях. Загальна вартість поборів селян на користь церкви становила 110 форинтів3. У 1908 році населення Тересви повинно було сплатити 8287 крон державного податку і, крім того, в порядку виконання трудової повинності відробити 599 днів на будівництві та ремонті шляхів, мостів.

Трудове селянство не мало можливості сплачувати високі податки, а тому з кожним роком зростали недоїмки, які в 1908 році становили 3600 крон. З сільського бюджету на медичне обслуговування та освіту на рік виділялося тільки 760 крон. Це становило незначну частку тих надходжень, які йшли від населення в порядку сплати податків. А тим часом селяни Тересви були позбавлені елементарної медичної допомоги. В 1875 році у селі народилося 63, а померло 50 дітей. На низь-кому рівні була й освіта. У 1896 році в Тересві працювала початкова школа, яку відвідувало 80 учнів. Навчав дітей один учитель — В. Сірко .

Тересва у пореформений період мала непривабливий вигляд. Всюди тулилися підсліпуваті дерев'яні хати з маленькими віконцями, покриті соломою і частково дранкою. Серед них виділялися своїм виглядом і комфортом поміщицькі будинки. Одяг селяни Тересви, як і всієї Мармарощини, виготовляли з домашнього полотна, сукна, взуттям були постоли з шкіри.

Трудове селянство не раз підіймалося на боротьбу проти гнобителів. Коли восени 1914 року російські війська на деякий час зайняли північно-східну частину Закарпаття, в Тересві побували два воїни-розвідники. За спогадами старожилів, населення з радістю зустріло своїх братів, частувало їх. Австро-угорські власті жорстоко розправились з селянами, які виявляли дружбу і симпатії до російських солдатів. Майже на рік було ув'язнено в кошіцьку тюрму селянина Петровція за те, що він церковним дзвоном вітав прибулих до села козаків і мав з ними зв'язок. Зазнав репресії і М. Грицик, якого звинувачувалось у тім, що він «по намовленню російських козаків» публічно знищував гвинтівки угорських солдатів.

Боротьба трудящих проти соціального і національного поневолення активізувалася особливо після того, коли в Росії переміг Великий Жовтень. Тересвянці виступали не тільки проти поміщиків і сільських глитаїв, але й проти уніатських попів, які намагалися змадьяризувати і окатоличити українське населення, ліквідувати слов'янську письменність. У 1918 році в листі епіскопа Мукачівської єпархії до управління Кошіцького жандармського округу вказувалось на те, що в «селах Тересві і Тереблі все ще триває і навіть посплюється народний гнів і рух... Незадоволений народ влаштовує демонстрації і прославляє Україну». Єпіскоп просив у «непокірних селах і надалі залишити жандармів і пильно стежити за непокірними селянами»2

Наприкінці 1918 року в Тересві створено Руську Раду, до складу якої ввійшли Ю. Приймак, М. Дикун, В. Принц, Ш. Онуфрій та інші селяни. На запитання, поставлене в анкеті: «Що би собі жадали селяни найліпше?», тересвянці відповіли: «Руський порядок». Представником від трудящих села на Закарпатському з'їзді в Хусті 21 січня 1919 року був В. Принц, який в числі 420 делегатів голосував за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.

У березні 1919 року в селі встановлено Радянську владу. Активними учасниками тих буремних подій були В. М. Лавриппгаець, С. Д. Мокан, Д. І. Ілько, Д. І. Данилюк, М. В. Руснак, І. В. Гиндпч та інші. Вони разом з багатьма закарпатцями стійко захищали Угорську Радянську Республіку, стримували натиск румунських військ.

В квітні 1919 року Тересву, як і всю південну частину Закарпаття, окупували війська боярської Румунії, а в червні 1919 року на зміну румунським загарбникам прийшли чеські окупанти. Нові правителі запровадили військову диктатуру, принесли розорення, бідність і нужду.

Значна частина селян змушена була орендувати землю у багатіїв. У 20-х роках у землевласника Візера за половину врожаю обробляло землю 69 тересвянців. У своїй скарзі, поданій в серпні 1923 року до землеробського реферату Цивільної управи Підкарпатської Русі, селяни писали, що згаданий землевласник, нехтуючи їх правом заміни натуральної оренди грошовою, в жовтні 1922 року за допомогою жандармів насильно забрав у них з поля весь врожай. Свавілля Візера і беззаконність жандармів змушені були визнати навіть чеські власті.

На кінець 30-х років у Тересві значно поглибився процес класового розшарування. Соціальна структура села в той час характеризувалася такими даними: безземельних господарств було93, власників землі, що мали до 0,5 га - 180, від 0,5 до 2 га - 243, від 2 до 5 га - 87, від 5 до 10 га - 17, а понад 10 га - 8 власників. Мешканці села володіли 1183 га земельних угідь, з них більше половини (623 га) належало господарствам багатіїв.

Важким тягарем на плечах трудового селянства були податки, які стягувались екзекуторами нещадно і з великою жорстокістю. Мешканці Армійської вулиці (колишньої Малої Тересви) ще й тепер згадують про випадок, який мав місце у 1933 році. До селянина-бідняка В. В. Ілька зайшов екзекутор і заявив, щоб той негайно сплатив 170 крон податкових недоїмків, бо інакше у нього буде забрано корову. Того ж таки дня після обіду чиновник знову з'явився сюди, але на цей раз у супроводі двох жандармів і намагався вивести з хліва корову. Господарка дому виступила проти дій чиновника. Тоді екзекутор і жандарми почали загрожувати їй зброєю. В цю хвилину додому надійшов В. В. Ілько і став обороняти дружину. У відповідь на це жандарми накинулись на безробітного бідняка, побили, а потім силою відвели до канцелярії сільської управи. Звідти в наручниках його відправили до м. Тячева і ув'язнили в тюрму, а вагітна жінка з шістьма дітьми залишилась у злиднях і голоді.

Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. На початку 20-х рр. у Тересві підприємці спорудили дві невеликі лісопильні, паровий млин, а також державний лісопильний завод, механічну майстерню по ремонту вузько лінійних паровозів.

Під час прокладання вузькоколійної залізниці до села Усть-Чорної і в Тересві створено склад пиломатеріалів, палива. На правому березі Тиси робітники складали плоти і сплавляли їх до Вилока, а звідти — до Угорщини. Все це було у віданні Буштинської лісової управи. Та не завжди жителі села могли знайти там собі роботу. Ті, що працювали, зазнавали експлуатації, поневірянь. Мешканець села М. Ш. Небола згадує: «Після повернення з армії буржуазної Чехословаччпни я став учнем кочегара, а згодом машиністом. Але мене експлуатували. Важка праця, зневажливе ставлення до людей і низька заробітна плата — характерним було для тих часів»2. А ось що пише В. П. Даник: «Робота з ранку й до пізньої ночі, злидні, голод, сум, що краяв серце. Четверо дітей було в сім'ї, а з клаптика зрошеної кривавим потом землі ледь-ледь вистачало на кукурудзяний окраєць... Не краща доля чекала й дітей»3.

Ще до оформлення тересвянської організації КПЧ, комуністи села поширювали ідеї революції і боротьби за соціалізм. 8 серпня 1920 року окружне жандармське управління у Тересві писало про те, що «бідне населення бажає, щоб на нашу територію прийшли російські більшовики, оскільки від них чекають, що вони поділять землю між бідним народом». У 1921 році у Тересві було розповсюджено багато комуністичної літератури. В боротьбі за соціальне і національне визволення трудящих велику роль відіграло створення в 1924 році організації КПЧ, до складу якої входили В. М. Лавришинець, М. І. Лавинець та інші комуністи.

22 березня 1925 року в селі з ініціативи комуністів було проведено збори і мітинг протесту проти великих державних податків, безробіття, звільнення робітників тощо. На мітингу було присутніх близько 500 чоловік. Того ж року успішно пройшло святкування 1 Травня, в липні проведено страйк на будівництві шосейної дороги, в якому взяло участь 120 чол. У травні 1927 року робітники припинили роботу на лісопильні, вимагаючи підвищення заробітної плати. їх вимоги частково задовольнили. У липні 1929 року гострий характер мав страйк 250 робітників на будівництві шосейної дороги Тересва - Грушеве. Страйкували також 1937 році робітники лісопильні Гутмана. Вони домоглися деякого збільшення зарплати.

Все частіше проводились демонстрації і мітинги. 1 Травня 1931 року на мітингу, в якому взяло участь близько 150 чоловік, виступали комуністи М. Климпотюк і П Хмара. Промовці розповідали про успіхи будівництва соціалізму в СРСР, закликали трудящих до боротьби за хліб, працю, землю. У вересні того ж року активно пройшли збори трудящих, присвячені виборам до сільського представництва. Секретар тересвянської організації КПЧ В. М. Лаврипганець агітував односельчан голосувати за комуністів (бюлетень № 6), не вірити лакеям буржуазних партій, а боротись за поліпшення життєвих інтересів2. На зборах у Тересві, проведених 6 травня 1935 року, В. Лавришинець і комуніст-агітатор з Грушевого В. Половка закликали трудящих виступати проти дорожнечі, екзекуцій, за класову солідарність. Учасники зборів прийняли резолюцію, в якій вимагали звільнення з в'язниці сенатора І. Локоти.

Участь робітників Тересви у страйковій боротьбі, демонстраціях і мітингах сприяла підвищенню їх класової свідомості. Вони дедалі більше переконувались в тому, що тільки комуністи є справжніми захисниками їх інтересів.

У 1935 році в селі було 4 початкові школи, в яких навчалося понад 400 учнів, працювало 7 вчителів. В одному з протоколів наради вчителів зазначалося, що через бідність, відсутність одягу багато учнів не відвідує школу. В 1930 році батьки дітей ставили перед крайовим урядом питання про відкриття горожанської школи, але те прохання було відхилено.

Ще більш жахливим стало життя селян Тересви в роки, коли Закарпаття загарбали угорські фашисти (1939—1944 рр). Щоб тримати населення в покорі, вони встановили колоніальний режим, чинили беззаконня, грабували народне добро, розстрілювали без суду і слідства за найменші провини. 30 тересвянців зазнали репресій, 2 було страчено, а 315 чоловік вивезено на каторжні роботи4. Особливо жорстоко розправлялися окупанти з революційно настроєними селянами. Намагаю­чись довести, що українці Закарпаття не мають нічого спільного з українським і російським народами та нав'язати їм ідею «свято-стефанської корони», мовляв, закарпатці є частиною угорського народу, фашисти підпорядковували цьому в'язниці, концтабори, церкву, школи.

Трудове селянство Тересви не стало на коліна перед гнобителями. В тяжких умовах фашистського терору трудящі села розгортали священну боротьбу проти загарбників. Вони поширювали листівки, в яких закликали населення різних національностей до боротьби за своє соціальне і національне визволення. В одній з листівок, що розповсюджена російською та українською мовами в квітні 1940 року, говорилося: «Громадяни Карпатської України, будьте готові! Наступає хвиля, коли ви промовите грізним голосом до всіх ворогів! Хто не йде з революцією тепер — далі буде пізно! Геть усіх гнобителів!».

Завдяки активній діяльності комуністів населення села проводило акти саботажу і невиконання розпоряджень окупантів. Ховаючись від переслідувань та розправи фашистів, десять тересвянців нелегально перейшли кордон і влилпся в ряди радянських військ та Чехословацького корпусу, які громили ворога.

Коли перед відступом угорські фашисти почали мінувати тартак, щоб зірвати його, група робітників у складі М; І. Неболи, М. М. Дикуна, В. І. Хуського та І. Т. Грижниця перерізала запальні шнури і врятувала підприємство від зруйнування.

Мрії трудящих про визволення збулись 24 жовтня 1944 року. В цей день підрозділи 17-го гвардійського стрілецького корпусу, який входив до складу 4-го Українського фронту, принесли довгождану свободу і щастя. З радістю зустріли тересвянці своїх визволителів. До лав Червоної Армії добровільно вступило 28 чоловік. Серед них Г. Ф. Зизень, В. В. Маркуш, В. І. Гендич, Д. Ю. Мещик, І. Ф. Тяско, І. І. Маханець, Ю. М. Шемет, І. В. Левко, В. В. Симулик та інші.

З перших днів визволення партійна організація Тересви розгорнула велику організаторську і політичну роботу. «Все для фронту, все для перемоги!» - ці слова стали гаслом для робітників і селян. Не одну подяку від командування одержав колектив працівників лісопильні за матеріали, які надсилав на відбудову зруйнованих мостів, пошкоджених залізниць.

В селі було створено Народний комітет, до складу якого входили М. М. Дикун, Д. І. Фера, І. М. Петровцій та інші. Вони були представниками трудящих Тересви і на Першому з'їзді Народних комітетів у м. Мукачевому. Діяльність Народного комітету спрямовувалась на те, щоб найшвидше ліквідувати приватну власність на засоби виробництва, здійснити ряд заходів щодо відбудови села, налагодження роботи школи, промислових і торговельних підприємств.

Одним з важливих заходів Народного комітету був поділ конфіскованих земель серед сільської бідноти. 187 безземельним і малоземельним селянам було виділено 93 кадастральні гольди землі. Деякі спроби колишніх багатіїв чинити опір зазнавали невдач. Уже ніщо не могло повернути сільських бідняків до старого. 25 квітня 1945 року дочка колишнього лихваря Гелена Лакс, вимагаючи повернення їй конфіскованої і розподіленої між селянами землі (25 гольдів), писала: «Колись наші землі обробляли люди на спілку, нині я згодна цим людям знову видати обробляти землю на половину. А якщо вже земля поділена, то тоді хай люди працюють і мені лише з того врожаю половину щоб віддали»1. Та минули ті часи. Селяни стали гос-подарями своєї долі.

У 1945 році на території села було 5 підприємств: лісопильня, спиртозавод, паровий млин, механічна ремонтна майстерня, лісгосп.

За післявоєнні роки лісопильня перетворилася в одне з найбільших механізованих деревообробних підприємств області. Сюди надходило устаткування з Москви, Єревана, Уфи, Ярославля, Казані та інших міст Радянського Союзу. В 1969 році ввійде в дію корпус меблевого цеху, який займає територію понад 2 гектари і випус­катиме продукції на 12,5 мли. крб. на рік. Розширення комбінату сприяє збільшенню випуску валової продукції. Якщо в 1945 році її випущено на 356 тис. крб., то в 1967-му — на 5,8 млн. карбованців.

Продукція цього підприємства відправляється у різні кінці країни, а також експортується до Франції, ФРН, Швейцарії.

Широкий розмах творчої активності робітників комбінату викликав нові форми соціалістичного змагання за дострокове виконання виробничих завдань, рентабельність підприємств тощо. У зв'язку із запровадженням на виробництві нових, прогресивних методів, у 1950 році зекономлено 800 кубометрів сировини, виконано понад план 525 кубометрів пиломатеріалів2. Дальшого розвитку набуло соціалістичне змагання в роки п'ятої і шостої п'ятирічок. У 1962 році на підприємстві налічувалося 65 передовиків виробництва. Значно перевиконували свої виробничі завдання робітники М. Малько, М. Вакій, Г. Руснак — депутат обласної Ради, І. Онуфрій, О. Руснак — депутат районної Ради депутатів трудящих.

Велика роль в мобілізації робітників комбінату на боротьбу за дальше піднесення виробництва належить партійній організації, яка налічує понад 70 членів КПРС. На всіх ділянках виробництва трудяться комуністи, вони очолюють змагання трудівників. У 1967 році почесне звання змін і бригад комуністичної праці завоювали 13 колективів, 7 бригад вибороли звання колективів імені 50-річчя Великого Жовтня. Дев'ять передовиків виробництва нагороджено нагрудними значками «Відмінник соціалістичного змагання УРСР». 
З року в рік зростають ряди раціоналізаторів і винахідників. У 1967 році від запроваджених у виробництво 76 нововведень одержано 199 тис. крб. економії. Кращими раціоналізаторами підприємства є М. М. Половка, І. В. Токар, М. В. Сасин, М. І. Небола.

У 1966 році за успішне виконання виробничих завдань семирічки орденами і медалями нагороджено 11 робітників комбінату. Ордена Леніна удостоєний про-парувальник фанерного цеху В. М. Лиспух, ордена Трудового Червоного Прапора -токар ремонтно-механічної майстерні М. В. Сасин, ордена «Знак Пошани» — вер­статниця розкроювального цеху М. І. Грицан, майстер цього ж цеху - Ю. І. Кошілка, бригадир вантажників М. Решетар, медалі «За трудову доблесть» - - бригадир вантажників В. І. Михальчук та інші1.

Передовим високомеханізованим підприємством Тересви є також лісокомбінат, створений на базі колишнього лісгоспу. В 1968 році до нього входили Тарасівський, Красношорський та Вільшанський лісопункти, Широколузьке і Грушівське лісництва, транспортно-механічний цех села Бедевлі, а також лісоперевалочна база селища Тересви. На комбінаті працює 1058 робітників. Валова продукція підприємства у 1966 році становила 1 млн. 147 тис. карбованців.

Комбінат крім відправки деревини в різні міста нашої країни та на експорт, проводить поновлення лісу на вирубаних площах. Новонасаджені лісові масиви у 1968 році займали понад 9 тис. гектарів.

На лісокомбінаті високопродуктивною працею уславив себе крановщик В. В. Приймак. Він — ударник комуністичної праці, швидко проводить розвантажування і навантажування деревини, забезпечує ритмічну роботу складу. В. В. Приймак змінні норми завжди виконує на 125—130 проц. У 1966 р. його нагороджено орденом «Знак Пошани».

Підприємством високої виробничої потужності є Тересвянський млинокомбінат. Якщо у 1945 році він переробляв на борошно 1200 тонн зерна, то в 1966 — 24 300 тонн. Всі процеси тут механізовано.

Значну роль у розвитку артільних господарств Тячівського району відіграє районне об'єднання «Сільгосптехніка», створене на базі МТС у 1958 році. Воно має механізовані ремонтні майстерні, деревообробний цех, автомобільну колону, механізовані загони, великі склади для збереження мінеральних добрив, вапна і хімікатів, будівельних матеріалів. Працює в цьому об'єднанні 220 чоловік.

Ремонтно-механічним заводом стала колишня механічна майстерня, в якій колись ремонтувались паровози та вагони для вузькоколійки Усть-Чорнянського ліспромгоспу. Тут побудовано ливарний і ковальський цехи, водонапірну башту тощо. Уже в 1963 році ремонтно-механічний завод обслуговував всі ліспромгоспи області. В 1966 році на підприємстві працювало 190 робітників. В 1950—1966 рр. його валова продукція збільшилася в 7,5 раза, у т. ч. за семирічку — в 1,8 раза , і у 1967 році становила 565 тиc. карбованців.

Значних успіхів домігся соко-винний завод. Спочатку це був цех по переробці сільськогосподарської продукції, побудований ще в 1941 році. За Радянської влади цех розрісся у велике підприємство, що має 5 виробничих цехів і три плодопереробних пункти, у т. ч.: соковий, винний, сушильний і цех безалкогольних напоїв у Тересві, консервний цех у Буштині, плодопереробні пункти у Вільхівцях, Калинах, Тернові. На підприємстві впроваджується нова техніка, механізуються виробничі процеси, що сприяє збільшенню випуску продукції та поліпшенню її асортименту. За семирічку (1959—1965 рр.) випуск продукції зріс з 1244,8 тис. крб. до 2237,4 тис. крб., тобто в 1,8 раза. В 1967 році випущено продукції на 2305 тис. карбованців. Соко-винний завод виробляє і відправляє в найвіддаленіші куточки нашої країни консерви, соки і вина, сухофрукти, екстракти, фруктове пюре тощо.

Невпізнанною стала залізнична станція, яка повністю реконструйована і оснащена новою технікою. Щороку на станцію надходить і відходить багато вантажів, які характеризують економічний розвиток Тересви. Якщо в 1950 році тут розвантажувалося в середньому 100 вагонів щомісяця, то у 1966 році — 500 вагонів. Роз­ширилось шляхове господарство. Побудовано під'їзні шляхи до об'єднання «Сільгосптехніка», на деревообробний і лісовий комбінати.

На підприємствах Тересви збільшуються ряди винахідників і раціоналізаторів. У 1967 році їх налічувалося понад 320 чол., які внесли 196 пропозицій. На рахунку нова­торів і раціоналізаторів тільки за 1967 рік 205 тис. крб. економії. їх творчість спрямована на вдумливе господарювання, ефективне використання техніки, освоєння нових виробів продукції. Кожна раціоналізаторська пропозиція старанно вивчається, вживаються заходи для впровадження її у виробництво.

Колективи підприємств виховали багато передовиків виробництва. За 1966— 1967 рр. понад ЗО робітників удостоєно високих урядових нагород.

Після возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною комуністи й комсомольці села провели велику роз'яснювальну роботу серед селян про переваги колективного методу господарювання над одноосібним. Незважаючи на ворожу пропаганду, залякування з боку куркульських елементів *, селяни дедалі більше переконувалися, що тільки колгоспний лад може створити повний достаток.

22 грудня 1948 року 150 селян Тересви усуспільнили 685 га землі й організували колгосп, який в 1951 році об'єднався з сільськогосподарською артіллю села Кривого. Тепер це велике багатогалузеве господарство, що має 1203 га земельних угідь, у т. ч. 290 га орної землі. 240 га садів. В колгоспі є 5 тракторів, 7 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. Основна увага трудівників артілі спрямована на піднесення продуктивності тваринництва. Ось наслідки наполегливої праці. В 1966 році виробництво молока становило 1847 цнт, що на 721 цнт більше в порівнянні з 1963 роком. Грошові прибутки від рослинництва і тваринництва складали 174 тис. крб., а неподільні фонди — 487 тис. карбованців.

Тересвянці пишаються передовиками артілі. Особливою повагою користується їздовий колгоспу В. П. Даник, ентузіаст виробництва. На місці старої хати з со­лом'яною стріхою він спорудив будинок міського типу, в якому є добротні меблі, радіоприймач, в хліві — корова, телиця, 2 свиней, 7 вівцематок. Про такий достаток і не мріяла колись сім'я Даників. Понад 10 років доглядає корів М. В. Фірясник, домагаючись високих надоїв. У 1967 році доярка надоїла понад 2 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови. Чималі успіхи здобула доярка О. С. Русин. Дбайливо доглядає колгоспну худобу телятниця Г. І. Приймак. Майстрами високих урожаїв стали ветерани артілі — ланкові М. В. Думнич, М. І. Волошин та інші.

Зростає і впорядковується Тересва, яку 1957 року віднесено до категорії селищ міського типу. І це не випадково, адже за роки Радянської влади вона значно роз­ширила свої межі, зросла її економіка. На місці колишніх похилих хат під стріхою зведено понад 600 нових добротних будинків У Недалеко від стадіону на вулиці імені Олега Кошового красується великий з широкими вікнами цегляний дім, у якому мешкає літня жінка, вдова В. І. Мокан. До визволення Закарпаття з-під гніту іноземних поневолювачів вона бідувала, як і більшість людей. Лише під зорею Радянської влади щаслива доля усміхнулась їй. З перших днів організації колгоспу вона працювала на артільних полях і фермах, ростила дітей, виховувала внуків. Тепер держава дала їй пенсію, а всі шість сирів щасливо трудяться на підприємствах. В долі цієї трудової сім'ї — «династії» Моканів, як у краплині води відбивається тяжке минуле і світле, радісне сьогодні. Вулиці селища зелені, забруковані. Щороку на благоустрій Тересви витрачається понад 16 тис. крб. Населений пункт повністю електрифіковано і радіофіковано. Горять лампочки Ілліча і в хатах урочища Букового, розташованого за 5 км від центру селища. Тересва має автобусне і залізничне сполучення з обласним центром та багатьма селами району. В центрі селища розміщені двоповерховий універмаг, відділення зв'язку, торговельний комбінат, комбінат побутового обслуговування, книжковий магазин, сільмаг, крамниці, їдальня та інші побутові будівлі.

На території селища діє 13 торговельних підприємств та 5 підприємств громадського харчування. Деякі магазини належать відділу робітничого постачання, який забезпечує продуктами робітників промислових підприємств. Про невпинне зростання добробуту населення свідчать дані про ріст товарообігу, який по Тересвян-ському ССТ за 1953—1967 рр. збільшився з 830 тис. до 1790,5 тис. крб., тобто більше ніж у два рази. Тільки в 1967 році трудящим було продано 107 радіоприймачів, 101 телевізор, 15 холодильників, багато пральних машин, велосипедів, мотоциклів та інших товарів культурно-побутового призначення. Сотні тисяч карбованців становить також щорічний товарообіг відділу робітничого постачання. В 1967 році в користуванні жителів села було 20 мотоциклів, 374 телевізори, 134 холодильники, майже в кожній хаті є радіоприймач.

Зростають асигнування на соціально-культурні потреби селища. В 1967 році бюджет селища становив 367 тис. крб., з яких витрачено на утримання лікарні 105 тис. крб., дитсадків і ясел —23 520, бібліотек і клубу — 4644 крб. тощо. Багатодітним та одиноким матерям щороку виплачується понад 1800 крб. державної допомоги.

Велика увага приділяється охороні здоров'я населення. Тут працює аптека, лікарня на 50 ліжок. В ній трудиться п'ять лікарів і ЗО чоловік середнього медичного персоналу. Щороку десятки трудівників зміцнюють своє здоров'я у здравницях країни. Лише в 1967 році з деревообробного комбінату в будинках відпочинку і санаторіях країни побувало за пільговими путівками 72 чоловіки. Діти робітників і колгоспників виховуються у двох садках (на 150 місць) і яслах (40 місць). їх доглядають 27 чол. кваліфікованих вихователів та працівників технічно-обслуговуючого персоналу. Багато школярів влітку відпочивають у піонерських таборах.

Завдяки піклуванню партії і уряду в селищі постійно розвивається народна освіта. В 1945 році тут були організовані курси по ліквідації неписьменності, а в наступному році відкрито семирічну школу. Тепер діє середня школа, в якій навчається 150 учнів,працює60вчителів.

За роки Радянської влади середню школу закінчило 512 юнаків і дівчат, понад 70 тересвянців здобули вищу освіту і працюють вчителями, лікарями, інженерами тощо. Це — Ю. І. Коциба, М. М. Чендей, О. І. Фера, Д. Д. Данилюк, М. С. Ворганич та інші! В інститутах і університетах України у 1967 році навчалося 35 і заочно в середніх спеціальних закладах понад 50 юнаків та дівчат. Ніколи не думали колишні бідняки Ю. Ю. Зизень, М. М. Онуфрій, Ф. І. Волошин та інші, що їх діти здобуватимуть освіту у вищпх навчальних закладах.

Для задоволення культурних потреб населення працює стаціонарний кінотеатр на 300 місць, який щорічно відвідує 90—95 тис. глядачів. На кінець 1968 року тут функціонувало 5 бібліотек, їх книжковий фонд перевищував ЗО тис. томів. Селищна бібліотека обслуговує понад 2 тис. чоловік, які щорічно читають понад 16 тисяч книг. Зростає попит на періодичні видання. В 1968 році тут передплачували понад 7 тис. примірників газет і журналів.

Своє культурне дозвілля трудящі проводять в клубах, в яких працюють гуртки художньої самодіяльності. З великим успіхом виступають у селищі колектив художньої самодіяльності деревообробного комбінату та ансамбль «Лісовод» Тересвянського лісокомбінату.

Масовими стали фізкультура і спорт. Місцева футбольна команда «Авангард» бере участь в змаганнях на першість області.

В селищі чимало організацій, які працюють на громадських засадах. Серед них 9 груп добровільних народних дружин, 7 товариських судів, Товариство по охороні природи, 9 груп народного контролю тощо.

Велику роль у політичному житті трудящих відіграє селищна Рада.

Оновилася Тересва, виросла під зорею Жовтня. Для робітників і колгоспників тепер не дивина і двоповерхові будинки, і денне освітлення на вулицях, і майстерні побутового обслуговування тощо. З кожним роком селище міняє своє обличчя. Кожного року його трудівники вписують у літопис Тересви свої славні трудові звершення.


Цікаві факти про селище:

  1. Тересва займає площу 13,4 кв. кілометрів.
  2. Найвища місцина – урочище Хмарне, що підіймається на 445 метрів над рівнем моря
  3. Протяжність річок по території селища складає: Тиси – 6 км. 400 м., Тересви – 3 км 600 м.
  4. Найвищий рівень води на р. Тиса становив 6 метрів 40 см. У 2001 році а на р. Тересва-3 метри 70 см. У 1998 році.
  5. У селищі є 79 вулиць і провулків загальною протяжністю 47990 м., серед яких найдовша вулиця Народна 3915 м, а найбільш заселеною є вулиця Армійська.
  6. Максимальна кількість ВРХ в особистих господарствах громадян селища становила 275 голів у 1964 році.
  7. Найвищою спорудою в селищі є недобудований елеватор 56 метрів.
  8. Найбільше дітей  у першій половині ХХ ст. було у Неболи (Гудак) М.Й. вона народила і виростила разом з чоловіком 15 синів і доньок.
  9. Серед довгожителів тільки Петровці Ю.В. подолав столітній рубіж, проживши 102 роки і 8 місяців.
  10. Рекорд спільного подружнього життя – 70 років разом – належить подружжю Руснак П.М. та Руснак (Сасин) Г.М. з вулиці Армійська.
  11.  Найпоширенішими прізвищами в Тересві є Небола, Олексій, Мокан, Онуфрій, Петровцій, Палінкаш.
  12.  Станом на 2018 рік у селищі проживало 274 вдови.
  13.  Протягом ХХ ст.:

Тересвянці пережили 6 державних утворень: Австро-Угорщину, боярську румунію, Чехословаччину, Карпатську Україну, фашистську Угорщину, Радянський Союз;

Підприємствами селища отримано і перероблено 11 млн. куб. м. деревини.

З 1950 по 2018 рік вищу освіту здобуло 1123 особи;

Понад 100 тересвянців загинули внаслідок ДТП;

  1. У травні 1963 року під час футбольного матчу між командами Тересви і Бедевлі на бедевлянському стадіоні від удару блискавки загинули 5  тересвянців.
  2. Більше половини обʼєктів державної, комунальної, акціонерної власності та підприємств торгівлі приватизовано або викуплено мешканцями інших населених пунктів.
  3. Своєрідні рекорди встановили:
  • Липак С.Г.  – протягом 36 років займав посаду керуючого райобʼєднанням «Сільгосптехніка»;
  • Мокан М.М. – обирався головою селищної ради протягом 19 років;
  • Фера І.І.  – обирався депутатом селищної ради протягом семи скликань;
  1.  Найбільшим рестораном в тересві є «Затишок», який вміщує водночас понад 600 відвідувачів;
  2. Протягом 1872-1928 років Тересва була окружним центром Марамороського комітату;
  3. За відомостями селищної ради станом на початок 2018 року в селищі проживає 431 багатодітна сімʼя;
  4. За останні 170 років Тересва зазнала 27 повеней у таких роках:1884, 1887, 1895, 1900, 1911, 1915, 1926, 1927, 1933, 1941, 1947, 1948, 1955, 1957, 1959, 1964, 1969, 1970, 1974, 1977, 1980, 1982, 1992, 1998, 2001, 2008, 2010 роках.

Учасники бойових дій  в Донецькій та Луганській областях

  1. Крегул Станіслав Миколайович, 26.08.1989,  старший солдат;
  2. Савула Ярослав Іванович, 23.05.1967, старшина;
  3. Роман Михайло Михайлович, 23.09.1995, сержант;
  4. Сафіулін Рафаїл Фульсурович, 12.12.1979, мол. сержант;
  5. Вінтон Сергій Сергійович, 05.10.1994, старший солдат;
  6. Небола Михайло Михайлович, 15.03.1967, старший сержант;
  7. Бенчак Віталій Васильович, 14.03.1981, солдат;
  8. Чорей Василь Васильович, 19.09.1989, старший сержант;
  9. Палінкаш Василь Володимирович, 01.01.1983, підполковник;
  10.  Мурга Василь Васильович, 01.02.1982, старший солдат;
  11.  Кучерявий Ігор Іванович, 22.09.1982, солдат;
  12.  Кубарич Михайло Васильович, 25.09.1977, сержант;
  13.  Юрик Михайло Михайлович, 02.12.1978, солдат;
  14.  Дьолог Володимир Володимирович, 27.11.1986, солдат;
  15.  Палінкаш Володимир Володимирович, 12.06.1990, прапорщик;
  16.  Заяць Іван Юрійович, 19.06.1960, солдат;
  17.  Сенько Олег Юрійович, 25.02.1968, сержант;
  18.  Цьока Іван Іванович, 02.09.1985, рядовий;
  19.  Кабалюк Андрій Васильович 1974
  20.  Онуфій Микола Володимирович 1981
  21.  Дикун Роман Миколайович 1994
  22. Крулько Іван михайловач 1992
  23. Богуслав Віталій Сергійович 1976
  24. Думен Едуард Тіберійович 1974

Учасники бойових дій в ДР Афганістан

  1. Бочок Михайло Михайлович 1966;
  2. Горничар Михайло Дмитрович 1960;
  3. Грись Микола Михайлович 1967;
  4. Керестій Василь Васильович 1959;
  5. Кузнецов Михайло Іванович 1969;
  6. Колодницький Богдан Іванович 1960;
  7. Мокан Ярослав юрійович 1961;
  8. Сенько Олег Юрійович 1968;

Учасники  ліквідації аварії на ЧАЕС

  1. Гусар Едуард Йосипович
  2. Дикун Василь Васильович
  3. Мурга Василь Михайлович
  4. Прінц Іван Іванович
  5. Петечела Юрій Михайлович
  6. Фанчікі Адальберт Адальбертович

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь