Історія Тересви міжвоєнного періоду 1919-1939 роках
Вивчаючи історію Тересви міжвоєнного періоду, сучасну вітчизняну та зарубіжну історіографії, гортаючи каталог в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці, знайдено цікаві історичні відомості мого рідного селища Тересва.
Вперше Тересва згадується в документах середини ХІУ ст. Свою назву отримало від назви річки, на березі якої розташоване.
«Між двох річок Тересва і Тиса лежить невелике село Тересва. Залізнична колія, яка веде з Королева до Ясіня, ділить село на Тересву і Малу Тересву. Через те, що річка Тиса розділяє Тересву і Румунію, село є пограничним. В селі є вузькоколійка Тересва-Усть-Чорна. На сході від Тересви село Грушово із знаним бившим монастирем. Жителями сих сел суть русини».
Зараз Тересва - селище міського типу (з 1957 року). Перші жителі Тересви на основі волоського права поселилися на місці сьогоднішніх лісових урочищ: Лужки, Буковий, Букучик. З часом у зв'язку зі зміною русла річки Тиси вони почали переселятися в долину на нові землі.
Поверхня сільських земель гориста з малою врожайністю, тому більшу частину займає пасовище і ліс. Більш родючі землі належать багатим єврейським сім'ям: Рейті, Томка, Янкіль і Візер. У селі є 1,314 га. землі: ораниця - 557 га, луги - 163 га, городи - 59 га, толока- пасовище - 197 га, ліс - 182 га.
Назва поль: Букове - 3 хати, Букучик - 2 хати, Чурчик - 1 хата, Дуброва - 1 хата, Хмарне - 2 хати, Солоний - 8 хат, Клем'ятина - 1 хата, Лужки - 2 хати, Малинський - 2 хати, Мочарки - 2 хати, Под мочарки - 13 хат, Ритки - 6 хат, Кривуля - 3 хати, Заріччя - 10 хат, Мала Тересва - 10 хат, коло моста -10 хат (хроніка 1919 р.).
Восени 1919 р. Чехословацькі - буржуазні війська окупували південь Закарпаття, в тому числі і Тересву.
Значна частина селян була вимушена орендувати землю у багатіїв (жидів). В 20-ті роки у землевласника Візера за половину врожаю обробляли поле 69 тересвянців. У скарзі поданій до землевласного відділу громадської управи Подкарпатської Руси, селяни писали, що призначений землевласник не визнає їх право замінити натуроплату грошима. У жовтні 1922 р. з допомогою жандармів насильно забрав у них з поля весь врожай. Самоуправство Візера і беззаконність жандармів була змушена визнати навіть чеська влада.
Жителі села володіли 1183 га. землі, з яких більша частина (632 га) належала багатим (ґаздам).
Важким тягарем на плечі селянства лягли податки, які збирали екзекутори. Старожили Армійської вулиці (Мала Тересва) досі згадують випадок 1934 року коли до селянина - бідняка В.В.Ілька прийшов екзекутор і наказав заплатити 170 крон податку в іншому разі у нього заберуть корову. Коли В.В.Ілько створив супротив екзекутору, його побили жандарми і відправили в Тячів до тюрми, а корову все-таки забрали. А вагітна жінка і шестеро дітей залишилися без корови і годувальника.
Землі у Тересві мало родючі, тому селяни були змушені шукати собі інші способи заробітку.
В територіальному відношенні площа Тячівщини, що була у складі Чехословаччини, залишилася майже без змін-1800 кв. км. Ландшафт в основному гірський. Гори вкриті пролісами листяних (бук, граб, дуб, ясен, явір) та хвойних (смерека, ялина, ялиця) порід.
Традиційно в 20-30 рр. на території Тячівщини розвивалася лісова галузь.
В 1924 р. на впроти залізничної станції Гейза Шемтович заложив парову пилу, що дало селянству заробіток і можливість купити кусок землі.
Пізніше була створена Тересвянська лісова управа. Був побудований «модерний» завод з пилою для розтину деревини на дошки. Деревину заготовляли вручну високо в горах, транспортували її до Тересви двома способами: вузькоколійною залізницею Тересва - Брустури (що було дорого) і або рікою Тересва (бокорашами). Лісопилка розпилювала дерево на доски, які потім вивозили за кордон. Виробництвом меблів займалися дрібні кустарі.
В 1929 р. Гейза Шимтович збудував млин і олійницю.
Жителі села незавжди могли знайти собі роботу у селі. Частина селян виїжджала на заробітки у Чехословакію, піддаючись там безкінечним митарствам. Ті, що залишалися у селі, за згадкою старожила В.П.Даника, працювали з ранку до пізньої ночі, але й так жили в злиднях і голоді. «Четверо дітей було у сім'ї, а кусня землі, политої кровавим потом, ледве стачило на «мелайняний ощипок»... Не краща доля чекала і дітей».
В 1930 р. в Тересві діяли 2 лісопилки, паровий млин, механічна майстерня з ремонту вузькоколійних паровозів, спиртзавод. Але все таки основним заняттям селян був обробіток земель.
Жителі села вирощували мелай (кукурудзу) картоплю і моркву, а ще працювали на залізній дорозі і бокорашами. В основному торгівлею яблук, слив і деревини займалися жиди (євреї).
Кожного місяця в селі Тересва відбувався місячний торг (базар), на який приїздили селяни різних сіл не лише Тячівщини, а й Хуста. В 1934 р. на торг було привезено 1042 коні, 201 корова, 598 телят, 94 лошат, 327 овець і 2218 свиней. Разом з худобою на торзі (базарі) продавали одяг, взуття, полотно, постоли, посуд з дерева і глини, вишивані сорочки та інше.
До 1935 р. кожний житель Тересви мав право виганяти на торговицю худобу без вступного білета. Але з січня 1935 р. все було змінено.
З кожним роком зростав класовий настрій тересвянців, що вело їх до боротьби проти капіталістичної експлуатації. 8 серпня 1920 року до жандармської управи Тересвянського округу поступило повідомлення про настрій населення до возз'єднання з Радянською Україною. В повідомленні підкреслювалося, що бідне населення хоче, щоб прийшли руські більшовики, які розділяють землю між бідняками.
В боротьбі за соціальне та національне визволення трудящих велику роль зіграло створення в 1924 р. місцевої організації КПУ, до складу якої входили В.Леманинець, М.Лавинець та інші комуністи. З їхньої ініціативи 22 березня 1925 року було проведено мітинг протесту проти збільшення державних податків, проти безробіття і збільшення працюючого населення. У мітингу взяло участь 500 тересвянців. В тому
ж році успішно пройшло святкування 1 Травня. У травні 1927 року працівники зупинили роботу на лісопилці, вимагаючи підвищення заробітної плати, їх вимоги частково було задовільнено.
У червні 1929 року - знову страйк на будівництві шосейної дороги Тересва - Грушово.
Все частішими стали демонстрації та мітинги.
1 Травня 1931 р. на мітингу, в якому взяло участь біля 1500 людей, виступили комуністи Н.Климпотюк і П.Хмара, які розповіли про успіхи побудови соціалізму в СРСР, закликали до боротьби за хліб, роботу і землю. У вересні 1931 р. відбулися збори робітників, приурочені виборам до сільських управ. Секретар Тересвянської організації КПУ В.Лавришинець агітував односельчан голосувати за комуністів (бюлетень №6), не вірити лакеям буржуазних партій, боротися за покращення життєвих умов. На зборах у Тересві 6 травня 1935 р. В.Лавришинець і комуніст-агітатор з Грушова В.Половко закликали тересвянців виступати проти дорожнечі, екзекуції, за класову солідарність.
Участь трударів Тересви в страйковій боротьбі, демонстраціях і мітингах привело їх до класової обізнаності. Вони все більше були впевнені в тому, що тільки комуністи можуть по-справжньому захищати їхні інтереси. Так, проведений в 1937 р. під керівництвом комуністів страйк на лісопильні Гутмана закінчився збільшенням заробітної плати.
У пам'яті закарпатців незабутніми залишаються спогади про освітян - подвижників, вчителів, які за часів Австро-Угорщини, а згодом Чехословаччини, у складних умовах перебуваючи в скрутному становищі невтомно трудилися в царині освіти - сіяли розумне, добре, вічне. Серед них був і вчитель, управитель державної руської народної школи в Тересві Иосиф Жидович.
Великою заслугою управителя школи є те, що протягом 1934-1937 рр. аккуратно записував до Шкільної хроніки «Пам'ятної книги» відомості про важливі події, які відбувалися в соціально- економічному, суспільно-політичному і культурному житті населеного пункту Тересва. Цей літопис, цінне історичне джерело обсягом 60 сторінок, відкривається словами: «Ся книга починається писати
роком 1934 Иосифом Жидовичем, управителем руської державної народної школи у Тересві. В ній дається географічний опис розташування села, розповідається про зайнятість, соціальний і національний склад населення, характеризується господарський лад, конфесійні відносини, культура, шкільні справи, побут і звичаї селян.
Наведемо окремі факти із Шкільної хроніки (літопису історії села) 1934 рік:
«У селі проживає 2712 чоловік, що на 702 більше ніж у 1920 р. Мешканців за національністю: русинів (українців) 1688, чехів і словаків - 186, євреїв - 671, угорців - 102, німців - 51, поляк - 1. За віросповіданням греко-католиків - 1664, римо-католиків - 207, православних - 38, реформаторів - 43. Староста села М.Шемет, його заступники (підстарости): Дм. Мокан, Лайзер Лебович, сільський полісмен - бубнар - М.Коциба, головний нотар Гінек Такса, нотар Ваулав Червінек, писарі - Адольф Вашічек і Михайло Мокан, керівником жандармської управи є А.Вольні, фінансової сторожі - Я.Бровка, начальник залізничної станції - М.Черевко, шефом поштового уряду - О.Крейчі, районний лікар - Людвік Клайн, аптекар - Иосиф Роснак, Культурно-освітянське товариство «Просвіта» очолює Іван Небола.
Як видно з вищенаведеного, переважну частину державних службовців на селі становили чехи, направлені сюди з Чехії та Моравії. Органом самоврядування була сільська управа, до складу якої входило ЗО чоловік - представники семи політичних партій (республіканської, землеробської, соціал-демократичної, комуністичної, єврейсько- республіканської). У числі 13 заступників сільської управи був И.Жидович.
«Пам'ятна книга», на сторінках якої є мокра печатка «Державна народна школа в Тересві» чеською та українською мовами.
У другій половині 20 років Тересвянська руська народна школа розміщувалась у двох будівлях. Перша з низ збудована у 1903 р. належала сільській громаді. Вона розташована в кінці східної частини головної вулиці (зараз це майстерні філіалу Тячівського ліцею). В 1924 р. до неї добудували класні приміщення, кабінет учителя і дві
кімнати, як помешкання для управителя школи (це і є так звана «Жидовичова школа»). Друга будівля розташована навпроти греко- католицької церкви і була повністю власністю церковної общини. У ній були дві класні кімнати, приміщення дитсадка (захоронки) і сільської бібліотеки, якою на початку 30-х років завідував вчитель Василь Мірявець, а потім - Іван Небола.
В ЗО р. у Малій Тересві, західній частині села (нині вулиця Армійська) на орендних умовах діяла школа з паралельними класами у будинку селянина Василя Сасина. Протягом трьох років тут навчалися відомі жителі селища: професор Василь Іванович Ілько та професор Данилюк Д.Д. Звідси учні переходили до школи в центрі села, в будинку якої проживав управитель (директор) Иосиф Жидович.
У 1934 р. всіх школованих дітей віком від 6 до 14 років налічувалося - 677, в тому числі 427 з руською (українською) і 250 з чеською мовами навчання. Термін навчання в школі 8 років. В 1934 р. руська народна школа - шестирічна, а в 1935 р. - восьмирічна.
Учительський колектив: директор - Й.Жидович, учителі: Єлизавета Гаврилова (Сабадош), Іван Гаврилко, Регіна Цимерман, Олена Павзова (Бандусяк), Василь Мірявець, Магдалина Мірявець (Петровцій), Микола Тигоні, Василь Стрижак, Марія Бузинкай, Магдалина Жидович. При школі працювали курси з ліквідації малописьменності і неписьменності.
Селянству багато дає культосвітня роботи, яку проводить читальня «Просвіта». При ній створено драматичний гурток. Читальня розміщується в будинку церковної школи, її власністю є бібліотека. Просвітницьку роботу на селі проводили вчителі, юнаки і дівчата української орієнтації Василь Стрижак, Єлизавета та Іван Гаврилови, Василь Мірявець та його дружина Магдалина Петровцій, Василь Васильович Небола та його брат Михайло, сестра Ганна, Іван Михайлович Небола та його брати Михайло, Василь та сестра Олена. В орендованих залах будинків - селян Полака і Дочкала періодично проводились культурно-освітні вечори, відзначення ювілейних дат українських громадських діячів, письменників, ставилися п'єси українських класиків.
Жителі Тересви були досить забобонними, вірили в нечисту силу, ворожок і відьмаків. На великі свята дотримуються стародавніх звичаїв. Селяни є дуже гостинні. Роблять великі гостини (обіди) на христинах, свадьбах, вінчаннях, святках і похоронах. Бувало, що свадьбу (весілля) гуляли 2 дні. Після похорону робили комашню, що було великою гостиною. Страви на комашні голубці і фанки (пиріжки).
Завдяки місцевому пароху Федору Желтваю (1925-1949 рр.) працюючи майже чверть століття в церкві св. Архангела Михаїла в Тересві, парафіяни згадують, велелюдно відзначалися релігійні свята, зокрема празник «Різдво Пресвятої Богородиці» (21 вересня) або «Мала Богородиця». Селяни ретельно готувалися до відзначення празника «Малої Богородиці». Жінки заздалегідь прибирали домівки і готували смачні страви. Вони знали, що в цей вересневий день до Храму Божого у Тересві приїдуть родичі, близькі люди (куми) з навколишніх сіл - Бедевлі, Грушова. Кривого, а тому після завершення богослужіння готувались зустріти і почастувати гостей, віддати їм честь. Так було заведено у християн, простих сільських людей.
Вельми шанувала і любила свого вчителя Закону Божого сільська молодь. Щороку, напередодні або під час великих релігійних свят, збиралася дітвора в церкві, а в холоднечу - на «попівській фарі», щоб висповідатися та причаститися.
Особливо пам'ятною, урочистою була хвилина прийняття із рук священика першого причастя.
1 листопада в селі святкують день «Всіх померлих». Селяни поминають померлих на кладовищах, відправляють молебень, на могилах померлих палять свічки, несуть вінки і квіти.
В селі відзначали державні свята: 7 березня - День народження президента республіки П.Г.Масарика і 28 жовтня «День свободи».
«День свободи» 1934 р. відзначено маніфестацією. Через село пройшли святкові колони, а в них: учнівська молодь, інтелігенція, представники державних установ. «Подібного до сего часу не було» - відзначає автор шкільної хроніки.
Щороку у травні святкували «День матері». Святкування готують вчителі двох шкіл, а також жіноча партія. Діти розказують вірші про маму, співають пісні, танцюють.
До складу жіночої партії входять в основному вчительки. Керівництвом жіночої ради організовано курси: приготування їжі, заварювання на зиму, навчають шити на машинці, а деяких жінок навчають читати та писати.
В лютому місяці в селі організовують лижні змагання на Мочарках. Учасників 1934 р. було мало через погану погоду. Головним організатором змагань був учитель Юрій Конопасек - чех.
Цікавим є опис спостереження щодо житла, одягу і харчування тересвянців: «Хати є низькими, з маленькими віконцями. Складаються із кухні, сіней і кімнати. Є меблі, що їх виготовляють самі господарі: ліжко, стіл, лавка (лавиця) і шафа (скриня). Стіни прикрашені іконами і красивими тарілками (танжерами). Хати будують з дерева, покривають драницями, а багатії (жиди) - етернетом. Соломою критих хат є лише 6- 8. Всіх будинків - 695. У бідних ще знайдено те, що в одній кімнаті знаходиться все майно: є там кури, порося, теля, кози та ін. Але таких уже мало.
Чоловічий одяг - суконна куртка («вуйош») з овечої вовни, штани виткані з вовни («холошні»). «Вуйош» є сірого, а «холошні» білого кольору. Взуття: черевики (топанки), чоботи, постоли.
Жінки носять вишиті сорочки (власні конопляні вироби) і свити. Чоловіки на голову одягають капелюх («шапку»), кучму і шлик, а жінки хустку («ширінку») або вінок. Щоденне харчування (страва): кукурудзяний (мелайний) хліб, молоко, квасоля, картопля і кулеша (токан).
19 травня 1935 р. відбулися вибори до чехословацького парламенту. На селі право голосу мали 1145 селян. У виборах взяли участь 1020 селян. Головами виборчих дільниць були И.Жидович, И.Талтнер. За республіканську проголосували 135 виборців, соціал-демократичну - 323, комуністичну - 39, автономну - 324, волошинців - 13. «У нас народ ще не є політичне зрілим. Се видно з виборів. Народ не йде з переконанням в партію, а йде за тим, який найбільше обіцяє, а чи того
дотримається або ні, не їх діло, так говорять селяни» - (шкільна хроніка) «Пам'ятна книга».
В селі на той час передплачували і читали газети «Земля і воля», «Русский вестник», «Українське слово», «Lidove novinej)», «Podkarpatske hlasy», «Ceske slovo».
В 1935 р. помер Иосиф Дочкал - член сільської управи чех. Хворів на сухоти. Мав буфет та станції і трафіку. Це був перший житель села Тересва, якого відвезли до крематорію і спалили, це також історія села, про яку читаємо в документах типографії «Карпатія» Мукачево 1919- 1925рр.
В 1935 році Міністерство шкільництва і народної освіти надало 90 тис. крон на будівництво нової школи. З цієї суми 9 тис. витратили на придбання земельної ділянки. Місце під забудову обрано неподалік церкви, навпроти житлового будинку чеських службовців, відомого як «колонія».
25 жовтня 1936 р. в селі Тересві відкривають нову школу. Сільська громада спромоглася за рік побудувати корпус нової школи: два класні приміщення, учительський кабінет і учнівську бібліотеку. Як записано на сторінках Пам'ятної книги (шкільної хроніки) с. Тересва, що на відкритті нової школи були присутні головний нотар села Г.Такса, окружний шкільний інспектор О.Маркуш, учительство з навколишніх сіл.
В Тересві, поряд з руською народною школою діяла аналогічна школа з чеською мовою навчання, при якій була учительська і учнівська бібліотека. Приміщення для п'ятирічної школи держава орендувала в єврейських підприємців Гершковича і Ортштайна. В цій школі навчалися діти чеських службовців, єврейських ремісників, торговців.
Із сільської бібліотеки 1936 р. видано 894 книги - культурний стан. В горожанській школі навчаються - 75 учнів, гімназії- 19, торговельній академії - 2, університеті - 2. Як видно з річного звіту Хуської гімназії, її учнем в 1936 р. був тересвянець Іван Небола, а в Мукачівській торговельній академії в 1936-1937 рр. навчалися Михайло Руснак і Михайло Небола. В 1936 р. після закінчення Ужгородської гімназії на юридичний факультет Празького університету поступив син управителя
школи - Тиберій Жидович. У вищих учбових закладах Чехословаччини із Тересви навчалися три студенти (лікар, правознавець та інженер).
Майбутній правознавець із Тересви проявив себе не тільки як відмінник навчання, але як і талановитий письменник. Певним підсумком творчості молодого письменника була поява в 1936 р. збірки оповідань «На Лужках жнуть» («Лужки» - одне з урочищ села). В оповіданнях «Літній вечорок», «Пашераки йдуть», «За хлібом «, «Кладовище оживає», автор з любов'ю змальовує таку рідну з дитинства природу села Тересва. А через художні образи передає душевність, щедрість, працьовитість своїх односельців, розкриває їх життєві, соціальні проблеми.
В оповіданні «За хлібом» Тиберія (Павла) Жидовича, через художні образи змальовано сумну хвилюючу картину розлуки рідних з тересвянцями -заробітчанами на залізничній станції с.Тересва. Звідси у пошуках заробітків і кращої долі на поселення родинами виїжджали в Югославію знедолені селяни.
Урожайність землі низька, зате видно поступ культури і часу. На полях здебільшого росте пшениця, жито, овес, а ще недавно сіяли лише кукурудзу.
В 1936 р. була виготовлена географічна карта села Тересва, на якій позначено ораниці, пасовища, поселення, урочища.
В 1936 р. працюють дві фабрики - державна і приватна Гейзи Шемтовича. Працює млин Зизня на річці Тересва, що молов мелай.
В зв'язку з кончиною першого президента республіки Т.Г.Масарика 14 вересня 1937 року із Тересви до Праги виїхала делегація на похорон, був серед них сільський активіст В.Приймак.
«З учнів народної і горожанської шкіл було засновано спортивне товариство «Пласт» або «Скаут». Його засновниками були П.Желтвай і Иосиф Небола. Всіх членів є 32. Пластуни брали участь у спортивних святах - в Бедевлі, Нересниці, Буштині. Місце їх збору - була церковна школа - Иосиф Жидович.
В 1937 р. весна розпочалася скоро і довгими затяжними дощами. Літо сухе, внаслідок чого урожай виявився слабим. В серпні прийшла сильна злива з градом, яка пошкодила огородину і сади.
Все менше і менше тримали селяни корів, чорних коней, у селі 1937 р. була одна чорна пара, все інше дуже слабе («клячі»). Селяни почали розводити кіз.
В 1937 р. в селі були збудовані нові будинки. На головній вулиці, біля аптеки, звів новий цегляний будинок швець Гершкович, навпроти нотарського уряду, зубний технік - Либерман, на новій вулиці вчитель Мірявець, на Кривіській вулиці - касир Бенчак. Це були добротні цегляні будинки, покриті етерником, з досить великими вікнами, гарно впорядкованими подвір'ями.
В 3 Оті роки Тересва була дуже бідним селом, тут була велика смертність населення, особливо дітей. Медичне обслуговування було майже відсутнім (один лікар), лікуванням займалися баби-шептухи. Із-за відсутності одягу і взуття багато дітей не відвідували початкову школу.
Роблячи висновки для підтвердження фактів, я поспілкувалася з найстарішим жителем селища Юрієм Петровцієм. Тересвянський довгожитель народився в 1914 р. «Село за моєї тямки було дуже бідне, безробіття призвело до того, що в бовтах всього було, а купити нічого не могли. Біднота обробляла ґазд, жили в основному із того, що виросло на землі. Діточок було, скільки Бог послав. Та не всі виживали. Всі діти бігали у довгополих сорочечках, обстрижені, босі - всі-сьме однакові були, - каже Юрій Васильович, - що дівки, що фатьови (хлопці).
На той час було кілька вулиць у Тересві - наша Партизанська (жидуська, на ній проживали сім'ї євреїв (жидів), на Криве, на торговицю, і центральна. Базар маржинський був лише у Тересві на Торговиці. Було в селі більше 100 сімей євреїв, котрі в основному займалися торгівлею, були серед них і ті, хто мав швейну справу. Але тяжко з (жидів) євреїв ніхто не працював» - такою була Тересва за пам'яти малого Юрка.
Рідкістю на той час був дохтор у селі. У Тересві був один на всю округу. Пан Петровці пам'ятає, що односельчанин Мокан возив його на возі, а затим на бричці по всіх селах.
Зі сльозами на очах згадує старожил селища і важку працю своєї мами: «прала в зимову студінь панські верети в Тисі. У три багаті сім'ї бігала копійку заробити!»
Завдяки першому директору школи Й.Жидовичу і його «Пам'ятній книзі», старожилу Ю.Петровцію я дізналася про моє селище багато нового і цікавого. Думаю, що і моя робота викличе у молодого покоління Тересви цікавість та любов до свого рідного села.
Література:
- Ілько В.І. Тересва /історія міст і сіл Української РСР Закарпатська область. К.: Гол ред. УРЕ АА УРСР, 1969 р.
- Данилюк Д.Д. Илько В.И. Тересва / история городов и сел Украинской ССР: 1982 г. ст. 477-484.
- Каталог в Закарпатській обласній науковій бібліотеці (усі публікації про Тересву), краєзнавчий відділ.
- Вид-во Івана Вислоцького. Типографія. «Карпатія» в Мукачеві. 1919-1925 рр.
- Пам'ятка книга. Село Тересва від року 1934.
Підготувала К.І.Цубера вчитель історії
Тересвянського ліцею ім.В.Бенчака
